— Ви мали б бути там, — сказав Малжан.
— Я більше не є частиною Суспільства, — відповів Анжель. — Мені гидко навіть дивитися на цей потяг.
— Визнаю, що він геть ні для чого не слугує, — відгукнувся Малжан.
Вони спостерігали, як локомотив в’їхав поміж двох половинок руїн готелю. Лакований дах вагонів блищав на сонці, а гепатролі спалахували червоним на демонтованому фасаді.
— Чому воно так гуркоче по рейках? — поцікавився Малжан. — Ніби там порожнеча.
— Це звичний для баласту резонанс, — відповів Анжель.
Потяг зник з виду, лише пара здіймалася в повітря білими бавовняними кулями.
— Він повернеться, — пояснив Анжель.
— Я так і думав, — відгукнувся абат.
Вони чекали мовчки, прислухаючись до частого дихання машини, що затихало вдалечині. Згодом шум з’явився знову.
Тієї миті, коли потяг заднім ходом знову заїжджав у готель, пролунав глухий звук. Здавалося, конвой похитнувся на рейках, що раптом просіли в ґрунт. Локомотив зник. Уздовж залізничного шляху утворилася гігантська тріщина, що чимраз ближче підступала до вагонів, засмоктуючи їх у пісок. Земля завалювалася під шум дроблення блоків, і залізниця повільно зникала, ніби стежка, яку змивало припливом. Складений обабіч пісок опадав похилими скатертинами, ніби народженими біля підніжжя хвилями, що прагнуть досягнути вершини одним стрибком, лишаючи по собі жовті піщинки, що скочуються схилом вниз.
Абат Малжан перелякано схопив Анжеля за руку. Два чоловіки спостерігали, як пісок невмолимо засипав гігантський розлам, що мить тому утворився на їхніх очах. Останній поштовх струснув готель, здійнявши беззвучну величезна хмару диму й піщаний дощ, що враз поглинув будівлю. Ще мить, і сонце розібрало пил на волокна, а зелені гострі трави злегка заколихалися від потоку повітря.
— Я так і знав, — сказав Анжель. — Я думав про це напередодні... а потім забув.
— Вони звели залізницю прямісінько над ямою, — констатував Малжан.
— Прямісінько над Атанагоровими розкопками. — промовив Ан-жель. — Там. за дві міри від дуги меридіана. і Рошель померла. а я геть забув про це.
— Ми тут безсилі, — сказав Малжан. — Сподіваймося, що археолог зміг врятуватися.
— Це моя провина, — заявив Анжель.
— Перестаньте навішувати на себе відповідальність за весь світ, — порадив Малжан. — Ви частково відповідальні за себе, і цього досить.
Це так само їхня провина, як ваша. І Амадіс винен, і археолог. І Анна. Ходімо перевіримо, чи хтось вижив.
Анжель попрямував на Малжаном. Його очі були сухі. Здавалося, він віднайшов свої сили.
— Ходімо, — сказав він. — Ходімо до кінця.
XII
Анжель чекав на 975-й автобус. Він сидів, спершись об стовп з позначкою зупинки. Спиною до нього в такій самій позі сидів абат Малжан. Вони розмовляли, не дивлячись один на одного. Поруч з Анжелем була його валіза й величезний пакунок листів та звітів, знайдених на столі Амадіса Дюдю.
— Шкода, що археолог не зміг мене провести, — сказав Анжель.
— У нього купа роботи, — відгукнувся Малжан. — Усю техніку зіпсовано. Ще пощастило, що ніхто не постраждав: ні він, ні його команда.
— Знаю, — погодився Анжель. — Аби лишень автобус приїхав!
— Останнім часом його не було видно, — зазначив Малжан.
— Має прийти, — сказав Анжель. — У водія, певно, була відпустка.
— Так, певно, саме тому... — погодився Малжан.
Анжель прочистив горло. Він раптом розхвилювався.
— Я вас більше не побачу, — мовив він. — Хотів би вам подякувати.
— Нема за що, — відгукнувся абат. — Ви ще повернетеся.
— Можна вас дещо запитати?
— Так. Я й так знаю ваше запитання.
— Вам і належить його знати. Скажіть, чому ви носите сутану?
Абат тихо усміхнувся.
— Саме на це запитання я й очікував. — сказав він. — Я вам відповім. Це сучасна методика.
— Методика чого?
— Підривної діяльності. — відповів абат Малжан.
— Зрозуміло. — сказав Анжель.
Почувся шум мотора.
— Під'їздить... — мовив Малжан.
Він підвівся. Анжель також.
— До побачення. До зустрічі.
— До побачення! — відгукнувся Анжель.
Абат Малжан потиснув йому руку й пішов геть, не обертаючись. Він високо підстрибував, аби після кожного приземлення сутана набувала форми дзвона. Його фігура здавалася геть чорною на піску.
Тремтливим пальцем Анжель помацав комірець своєї жовтої сорочки й підняв руку. 975-й зупинився прямісінько перед ним. Кондуктор крутив ручку своєї музичної скриньки, і звідти лунала приємна мелодія.
В автобусі був лише один пасажир. Він тримав маленький портфель з ініціалами А.П. — Антена Перно. Одягнений він був так, ніби їхав на роботу в контору. Він невимушено перебіг салон і легко зістрибнув з автобуса на землю. Там він зіткнувся ніс до носа з водієм, що саме виліз з кабіни й підійшов подивитися, що відбувається. На одному оці він мав чорну пов'язку.
— Дідько! — вигукнув водій. — Один спустився, а другий вже сідає!.. А як же мої шини? Я не маю права брати перевантаження на борт.
Чоловік з портфелем подивився на нього в сум'ятті. Поки той вставляв око за допомогою віхтика для трубки, він кинувся навтьоки з усіх ніг.
Водій провів рукою по чолі.
— Я вже починаю звикати, — сказав він. — Це вже другий такий.
Він повернувся у своє крісло. Кондуктор допоміг Анжелеві сісти в автобус.
— Анумо! Рухайтеся! — підганяв він. — Не штовхаймося! Купуймо квитки!
Опинившись в автобусі, Анжель поклав валізу на платформі.
— Баґаж має бути всередині! — скомандував кондуктор. — Прошу не перекривати прохід!
Він повиснув на ручці кілька разів і закричав:
— Усі місця зайнято!
Мотор хрюкнув, і автобус рушив. Анжель поклав свою валізу під сидіння й повернувся на платформу.
Над піском і травами виблискувало сонце. Подекуди з землі стирчали кущі scrub spinifex. На горизонті майоріла чорна нерухома смуга.
Кондуктор підійшов до нього.
— До кінцевої! — сказав Анжель.
— Ви витягнули ваш щасливий квиток! — відповів кондуктор, вказуючи пальцем у небо.
Пасаж
Скоро відбулося чергове засідання Правління. На настійну вимогу президента Урсуса де Жанполана, що зачитав листа Антени Пер-но, було вирішено відправити в пустелю загін фахівців і технічних виконавців, щоб встановити, чи можливо побудувати в Екзопота-мії нормальну залізницю на іншому місці, аби уникнути прикрого інциденту, який поклав край першій серії робіт. Присутні члени правління схвально відгукнулися на повноту даних, зібраних завдяки зусиллям покійного Амадіса Дюдю, якими скористається новий директор Антена Перно, що дозволить значно скоротити видатки на його платню. Нова експедиція має складатися з секретарки, двох інженерів, двох технічних виконавців і трьох водіїв вантажівок. Зважаючи на особливості екзопотамського сонця та властивості ґрунту, варто мати на увазі, що існує ризик виникнення дивовижних явищ. Крім того, слід враховувати, що в Екзопотамії вже перебувають археолог зі своїми помічниками, відлюдник з негритянкою та абат Малжан, уповноважений інспектувати численних схимників. Технічні виконавці мають відбути разом зі своїми сім’ями. Складність кампанії полягає в тому що, незважаючи на набутий досвід, неможливо передбачити, а тим більше уявити, що з ними може трапитися. Будь-які спроби це описати будуть марними, адже можна припустити бозна-яку кінцівку.