Розділ 1. Хибний крок – і ти на дні провалля
Зараз, коли я вирішив розповісти про все, що відбулося за останні кілька тижнів, у моїй голові, як у калейдоскопі, прокручується безліч неймовірних епізодів. Це схоже на фантастичний трилер, де героя весь час підстерігають шалені випробування: сутички з підступними монстрами, миттєве переміщення в часопросторі та балансування на краю прірви. Один хибний крок і полетиш у бездонне провалля, а надія на порятунок світу зникне на його дні разом із тобою.
Якщо чесно, цього разу я навіть не знаю, з чого почати. Бо завжди, коли закінчувалася чергова операція «Антижаб», яку проводило наше Таємне Товариство, я, написавши звіт, ставив жирну крапку. І був певен, що врешті ми остаточно перемогли! Так було тоді, коли я вперше дізнався, що на Землю прилетів таємний десант хижих прибульців-синьомордів, представників ворожої цивілізації, яка володіє могутньою зброєю. Ці істоти, схожі на велетенських блакитних жаб із синіми мордами, хотіли заразити все людство вірусом страху, а потім захопити нашу планету.
Вступивши до ТТБ – Таємного Товариства Боягузів, яке очолювала Соломія Джура, геніальна вчена, винахідниця часольоту, а заодно й моя бабуся, я допоміг здолати космічних монстрів. Завдяки універсальному засобу від переляку № 9, створеному пані Соломією, члени ТТБ врятували людство від небезпечного вірусу. Ми провели операцію «Антижаб» і, нейтралізувавши агресивні інстинкти прибульців, відправили їх додому.
Проте виявилось, що синьоморди встигли завербувати на Землі агентів, які чекали їхнього повернення. Саме тому ТТБ, перейменоване на Таємне Товариство Брехунів, було змушене вдатися до хитрощів і обману. Наражаючись на смертельну небезпеку, ми захопили капсулу синьомордів разом з екіпажем та викинули їх за межі нашої галактики крізь просторово-часовий портал.
Але ми не підозрювали, що блакитні потвори залишили на Землі інкубатори, в яких дозрівали їхні ікрини. У точно визначений час ікрини мали перетворитися на пуголовків, а згодом і на синьомордів, готових підкорити «недорозвинених примітивних істот» – так вони називали людей. І знову над світом нависла страшна небезпека, врятувати від якої могли лише ми – члени ТТБ, яке тепер називалося Таємним Товариством Ботанів. Адже ситуація склалася так, що саме диваки, з яких сміялися однокласники і яких дражнили лузерами, пришелепками й заучками, допомогли знешкодити жабоподібних хижаків.
Однак і на цьому боротьба з синьомордами не закінчилася! Банькатий монстр на ім’я Тютя – єдиний, як нам тоді здавалося, представник своєї популяції, що залишився на нашій планеті, хитро втерся в довіру до моєї бабусі. Вона взяла його на перевиховання, і це була жахлива помилка! Підступна тварюка заволоділа архівами ТТБ, розсекретила справжні імена учасників нашого Товариства та організувала підпільну фабрику з виготовлення двійників – точних копій членів нашої команди. Здавалося, порятунку немає. Адже ми не могли відрізнити своїх товаришів від біороботів, що слухняно виконували накази Тюті. А ще синьоморд зібрав навколо себе цілу зграю поганців, які схотіли прислужувати космічним завойовникам і стали мутантами людьми-напівсиньомордами.
Але і з цієї, здавалося б, безвихідної ситуації знайшовся вихід! Недаремно ж наше Таємне Товариство Близнюків (так ми його перейменували) очолювала видатна учена й винахідниця Соломія Джура! Хоча ми б навряд перемогли, якби не допомога МКБ – Міжнародного Клану Байбаків. Виявилося, представники цього давнього козацького роду роз’їхались по всьому світу, а шотландський мільйонер Мак-Байбак навіть став власником замку на березі озера Лох-Ойх, де живе справжнє чудисько – дракон Слинько. Саме цей лускатий улюбленець Мак-Байбака упіймав та обеззброїв Тютю!
– Ну то й що? – певно, запитають ті, хто прочитав мої попередні історії. – Так, то були класні пригоди, але ж ми вже дізналися про хепі-енд!
І будуть неправі. Бо у відповідь я скажу: – Пригоди ще не закінчилися! І ви навіть не уявляєте, який драйв чекає на вас попереду!!!
Розділ 2.Такого фокуса я не чекав навіть у цирку!
– Климе, ти на місці? — почувся голос бабусі у крихітному безпровідному навушнику.
– Так, часоліт приземлився у визначеній точці, але, здається, я запізнився. Тут нікого нема.
– Дивно, що ж могло статися? Розвідай обстановку і зв’яжися зі мною.
Не випускаючи з рук айфона, я виліз зі старого жовтого автомобільчика марки «Запорожець» – саме так замаскувала часоліт Соломія Джура – і почав озиратися на всі боки.
Після переміщення я опинився в центрі арени цирку-шапіто, де й мав зустрітися зі своїми друзями з Таємного Товариства – циркачами Жуком та Зайцем. Вони страшенно просили мене з’явитися на часольоті у точно визначений час і взяти участь у їхній новій цирковій програмі. З’ясувалося, що акробатичні вистави, які ще донедавна мали шалений успіх, почали набридати публіці. І тоді хлопці вирішили оновити програму і зв’язалися зі мною по скайпу.
У цей час я перебував у заповіднику в Шотландії, де на секретній базі проводила досліди Соломія Джура. Туди нас запросив пан Мак-Байбак. Адже після закінчення чергової операції «Антижаб» підступного Тютю разом з його помічниками-мутантами ізолювали від зовнішнього світу в заповіднику «Мармет»[1], де тепер бабуся намагалася повернути людську подобу тим істотам, які вже майже переродилися в синьомордів.
Супутниковий зв’язок у цій гірській частині Шотландії був досить поганий, тож коли хлопці врешті до нас пробилися, Заєць від хвилювання майже кричав:
– Музиканте, розумієш, раніше під час нашого виступу нервові тітоньки зривалися на ноги й голосно верещали! Ми з Жуком таке виробляли! Під самим куполом перестрибували з трапеції на трапецію! Та ще при цьому жонглювали запаленими факелами! А коли закінчувався номер, нам несамовито аплодували й кидали величезні букети! А тепер добре, якщо в нашому шапіто збирається нещасні пів залу...
– У нас з’явилися конкуренти! – вигукнув Жук – Ти ж знаєш, ми ніколи не використовуємо дресированих звірів, бо вважаємо це знущанням із живих істот. А ці садюги виробляють з тваринами страшні речі! Мавпи ще можуть здиратися по канатах і балансувати на карколомній висоті, вхопивши в лапи парасольки. Вони звикли перестрибувати у джунглях з ліани на ліану. Хоча тримати їх у неволі – злочин! Але одягати ведмедів, як кінчених дурбеликів, у куці штанці й засмальцовані піджаки, вкладати їм у лапи баяни, встромляти у пащу цигарки та змушувати танцювати «кадриль» – це вже справжня наруга! Ти маєш нам допомогти!
– Чим допомогти? Я ж ніколи не виступав у цирку! Хіба що співав пісеньку про байбачка у костюмі блазня, коли ми з вами вперше пробиралися у лігвисько синьомордів. Це ви так мене випробовували, чи підхожу я для спецоперацій. До того ж бабуся Соля, тобто президент ТТБ пані Соломія, ніколи не дозволить використовувати часоліт та ще й у цирку на очах сотень глядачів!
Однак я помилявся. Коли бабуся почула про нещасних тварин, яких примушують кривлятися й виробляти різні фокуси, щоб якісь негідники заробляли на цьому гроші, то одразу ж дозволила допомогти хлопцям. А ще пообіцяла покарати жорстоких дресирувальників, щойно закінчить свої досліди у заповіднику Мак-Байбака.
Щоб я вчасно втрапив на місце, бабуся допомогла мені з розрахунками. Маленький жовтий автомобільчик мав з’явитися точно у призначений час в самому центрі циркової арени, з нього вистрибував клоун (тобто я), одягнений у барвистий блазенський костюм, і співав пісеньку про сердешного байбачка, а потім так само миттєво зникав.
Це мало справити фантастичне враження. Усі сприйняли б мою появу як блискучий номер магів-ілюзіоністів. Запрошені на прем’єру вистави журналісти рознесли б сенсаційну новину по всьому світу, і до цирку, де виступають Жук і Заєць, побігли б цілі натовпи охочих подивитися на таке диво.
Але тепер було зрозуміло, що наш чудовий план з тріском провалився. Ні, не з тріском – зараз у цирку панувала цілковита тиша. Відчувалося, що публіка й актори тікали звідси у страшній паніці. Навколо валялися кольорові програмки, фантики від цукерок, смішні блазенські ковпаки з дзвіночками, накладні червоні носи та руді перуки. А високо під куполом повільно розгойдувався товстий канат. Було таке враження, що люди покинули цирк лише кілька хвилин тому.
Несподівано я почув за спиною шарудіння і різко обернувся. Те, що відкрилося моїм очам, просто не могло бути правдою. Я ще встиг натиснути на кнопку з’єднання в айфоні, який досі стискав у руці, і тут світ навколо мене закружляв так, ніби я опинився в центрі скаженої центрифуги. Я відчув, що лечу в безвість, підхоплений стрімким потоком повітря.
Розділ 3. Що за ідіотські жарти?!!
Отямився я в цілковитій темряві й відчув, що лежу на колючій підстилці, впираючись ногами, взутими в кросівки, у щось тверде. Судячи з нестерпного, огидного смороду, це було якесь звалище чи давно не чищений хлів. Запах був такий різкий, що у мене перехопило подих і на очах виступили сльози. А коли спробував підвестися, вдарився головою так, що аж засичав від болю.
Я простягнув руки і наштовхнувся на холодний метал. Це була тісна клітка з товстими металевими гратами, і я вже хотів закричати: «Що за ідіотські жарти?!» – але з мого горла вилетіло лише якесь жалюгідне скавчання. Голова зовсім не хотіла працювати. Я намагався зрозуміти, як потрапив у цю пастку, але останнє, що пам’ятав, було приземлення на часольоті посеред порожньої арени цирку-шапіто. Поліз до кишені – айфон і безпровідний навушник зникли.
Несподівано мене засліпило яскраве світло, я замружився, а коли розплющив очі, нарешті зрозумів, куди потрапив. Це був цирковий вагончик для перевезення тварин. Але зараз усі клітки крім тієї, в якій замкнули мене, були порожні. А від давно не чищених солом’яних підстилок ішов страшний сморід.
Двері вагончика з голосним рипінням відчинилися – на порозі стояла блакитна потвора з синьою мордою і шкірила зуби в огидній посмішці. І тут в голові у мене розвиднілося. Цього монстра я побачив у цирку перед тим, як вирубитися!