– Чому блазнів? – здивувався Бак. – Тоді вже краще назвати його Таємним Товариством Байбаків. Бо ми оце порадилися з Маком і хочемо запропонувати усім членам МКБ вступити до вашого товариства. За кожного я ручаюся, якщо не головою, то своїм тягачем!
– Цікаво, а хто ж тоді очолить наше ТТБ? – запитав Жук, пильно глянув на Бака й насупився.
– Як хто? Ясно – пан Мак-Байбак! Це ж він розшукав усіх нащадків славного роду Байбаків і налагодив з ними контакт. Знаєте, скільки Байбаків розкидано по всьому світу! Та вони можуть добути будь-яку інформацію, виручити з найстрашнішої халепи і просто доправити людину в потрібне місце. Адже Байбаки одвіку були чумаками, моряками й мандрівниками. А в наш час найбільше Байбаків стало професійними гонщиками, льотчиками та водіями-далекобійниками! – було зрозуміло, що ця ідея страшенно захопила нашого друга Бака.
Вислухавши хвалебну промову, Жук ще дужче набурмосився, почервонів і вже хотів сказати Бакові щось образливе. Я добре знаю вибухову вдачу свого товариша і розумів, що ця суперечка затягнеться надовго. До того ж, я теж не уявляв, що хтось може замінити на посту президента ТТБ мою бабусю – геніальну винахідницю й мандрівницю в часі й просторі. Але тут озвався сам пан Мак-Байбак:
– Хлопче, ану трохи пригальмуй! Я радо допомагатиму пані Соломії та Товариству, яке вона очолює, але змагатися з синьомордими прибульцями не наважусь! Не певен, що зміг би їх подолати, навіть, якби задіяв усі свої гроші, всю наземну і повітряну техніку! Навіть весь наш байбачиний клан був би тут безсилим.
Мак-Байбак на хвилину замовк, а потім підморгнув і додав:
– Хіба що мій домашній дракон Слинько міг би позмагатися з цими космічними монстрами. Хоча у нього такий вишуканий смак, що навряд бородавчасті синьопикі жаби припадуть йому до вподоби.
Усі зареготали, і перший конфлікт було подолано раніше, ніж він розрісся і зашкодив нашій операції. Я звернув увагу, що клони чи клоночки, як їх лагідно називала Зізі, засміялися одночасно з синьомордихою, тому їхній дзвінкий сміх луною рознісся на всю галявину. Я навіть злякався, що вони розбудять наших ведмедів. Але клишоногі артисти спали без задніх лап.
Бабуся глянула на годинника, посуворішала і вже без всяких жартів сказала:
– Тоді вирішено – поки приймемо до ТТБ лише Мака. А Бак, як ви знаєте, приєднався до Товариства ще під час наших минулих операцій. Що ж до решти Байбаків, то вони нам просто допомагатимуть. До речі, пане Мак-Байбаче, ви не образились, коли я назвала вас Маком?
Мак був не проти. Він усміхнувся і ствердно хитнув головою.
– Отже, відсьогодні наша організація називатиметься Таємним Товариством Блазнів. Пізніше ви зрозумієте, чому. А тепер про головне. Ведмедів слід негайно транспортувати в заповідник «Мармет». Нещасні звірі потребують невідкладної медичної допомоги.
– А як же ми їх перевеземо через кордон без жодних документів? – запитав Бак. – Мій тягач з трейлером, повним ведмедів, зроду не пропустять. Ще й затримають за знущання над тваринами!
– А хто сказав, що їх треба везти? Вони полетять! На вертольоті, разом із Маком, – спокійно відповіла бабуся.
– Я не проти, але чи згодяться з вами ведмеді, шановна пані президентко ТТБ?
Було зрозуміло, що Мак сприйняв бабусину пропозицію як жарт.
– Ось побачите, Музикант все зробить! Я був свідком – він уже двічі з ними домовлявся! – долучився до розмови Заєць.
– Що? Домовлявся з ведмедями?! – Мак похитав головою й насупився. Певно, йому здалося, що мій товариш просто глузує з нього.
– Тихіше, чуєте – вони прокинулись? – пані Соломія показала рукою в бік трейлера, скрушно похитала головою і додала: – От бузувіри, таке виробляти з сердешними тваринами! Климчику, ти ж їм допоможеш?
Зараз зі мною говорила не президент ТТБ Соломія Джура, а моя рідна бабуся Соля. В її голосі було стільки співчуття і жалості, що у мене клубок підкотився до горла, і я ствердно кивнув головою.
Справді, ведмеді прокинулись і почали ревіти, гарчати і стогнати. Я схопився на ноги і кинувся до трейлера. Те, що я побачив усередині, мало не довело мене до відчаю. Здавалося, всі попередні телепатичні сеанси, що я провів із тваринами, пішли нанівець. Якщо раніше вони лежали на дні кліток і просто не могли стати на лапи через слабкість, то тепер, наївшись досхочу і виспавшись, ведмеді стояли у клітках, вчепившись пазурами у залізні ґрати.
Я відчув, що до мене повертається давно забутий страх. Боявся я не за себе. Справді, з цими ошалілими розлюченими звірами впоратись міг лише я. Однак де гарантія, що й цього разу все спрацює? І тут я згадав, як колись відправляв додому космічних прибульців, проникнувши в їхню свідомість. Зараз треба було так само уявити щось неймовірно важливе для тварин – те, що миттєво їх перепрограмує! Воля – ось, що було для них найголовнішим.
Я зустрівся очима з ведмедем, що стояв у найближчій клітці, й мене накрила хвиля такого лютого гніву, що я ледве стримався, щоб і собі не заревіти на все горло. А потім, вгамувавши цей спалах гніву, уявив, як двері кліток відчиняються, як ми виходимо з-за ґрат, як без поспіху рухаємося в бік вертольота. Врешті, один за одним піднімаємося східцями і заходимо всередину пасажирського салону.
Коли ревіння стихло, я зрозумів, що ми налаштувалися на одну хвилю. Тоді почав відмикати клітки і побачив, що тварини, які ще хвилину тому лютували, спокійно посунули до виходу з трейлера, слухняно виконуючи все те, що я їм показав в уяві. На щастя, Зізі вчасно зорієнтувалася в ситуації. Вона дала команду своїм клоночкам, і ті встигли повернути до салону вертольота крісла, на яких ми сиділи під час оперативної наради.
Діяли двійники неймовірно злагоджено, і я мимоволі пригадав, як на горі Підстава синьомордихи у цьому ж складі, взявшись за лапи, виконували танок маленьких лебедів з балету Петра Ілліча Чайковського «Лебедине озеро». Цей спогад так мене розсмішив, що я аж зайшовся від реготу і мало не зірвав транспортування ведмедів. Та врешті все завершилось успішно. Тварини за моєю вказівкою піднялися сходами до салону, зручно вмостилися у кріслах і захрумкотіли сухим собачим кормом, залишеним у мисочках біля їхніх сидінь. До кожної порції ми завбачливо додали ще й таблетку транквілізатора, тож невдовзі звірі захропли і спокійно проспали аж до посадки в заповіднику «Мармет».
Розділ 10. Шоу має тривати!
Не встиг вертоліт зникнути за хмарами, як бабуся знову перетворилася на владну пані Соломію, керівницю небезпечної операції «Антижаб-5».
– Тепер у нас розв’язані руки – в заповіднику цих тварин вилікують і в потрібний час випустять на волю. Тому негайно приступаємо до наступного етапу – викриття та знешкодження хижих космічних потвор. Прошу точно виконувати всі мої розпорядження. Зараз треба якнайшвидше потрапити до цирку-шапіто та знайти часоліт. Я встановила на ньому потужний захист, тож при спробі проникнення туди чи то людської істоти, чи чужопланетного прибульця, машина негайно заблокує всі системи. Але його могли викрасти або просто знищити.
– Гадаю, Зізі й цих... клоночок краще розмістити не в цирковому трейлері, а в моїй фурі, – озвався Бак. – Бо якщо нас зупинить поліція й побачить, що у причіпному вагончику з намальованими на стінах ведмедями сидять ці, гм, синьоморді дівчата, то проблем нам не уникнути.
– Перепрошую, але як ви це собі уявляєте? – голос Зізі тремтів від обурення. – Чому ми маємо їхати разом із собачим кормом? Це просто якась дискримінація через колір шкіри!
Далекобійник, почувши звинувачення в дискримінації від блакитної жабоподібної істоти, хай навіть убраної в жіночу сукню й мереживний капелюшок, так розгубився, що не міг вимовити й слова. Замість Бака заговорила пані Соломія:
– Зізі, заспокойся! Ніхто не збирався тебе принижувати, і колір твоєї шкіри тут ні до чого. У фурі вам буде зручно, адже ведмеді були такі голодні, що з’їли не один мішок собачого харчу. Там тепер повно місця.
– Я поїду з вами! – запропонував я розгніваній синьомордисі.
До речі, пам’ятаючи нашу першу зустріч на горі Підстава і те, що Зізі має дивовижні телепатичні здібності, я поставив блок і тепер синьомордиха не могла читати мої думки. А от решта присутніх навіть не здогадувалася, що ця вихованка Луни-Лі бачить їх наскрізь.
– А ми можемо показати вам кілька простеньких фокусів і навчимо їх робити! – сказав Заєць. – Знаєте, вийшов би класний номер, якби ми виступили разом. Це була б справжня сенсація.
– Але ж цих, гм, синьомордих панночок, не можна нікому показувати. Особливо після паніки, яку зчинив той пузатий монстр, коли з’явився під час останньої вистави й розігнав усю публіку! – заперечив Жук.
– Шановні члени Таємного Товариства Блазнів, годі базікати! – суворо промовила пані Соломія. Ви часом не забули, що лише сьогодні вночі дивом вирвалися з лап хижого синьоморда та його агентів. Здається, вони дресирували вас за допомогою електричного струму? І ми ще не знаємо, які капості вони влаштують, коли отямляться і побачать, у що Бак перетворив руду садюгу-дресирувальницю. Вирушаємо негайно! Зізі з клонами, Музикант, Заєць і Жук розміщуються у фурі. А я їхатиму з Баком у кабіні й визначатиму курс за супутниковою картою.
До цирку-шапіто ми добралися, вже коли почало сутеніти. На щастя, по дорозі нас жодного разу не зупинили. Ніхто не перевіряв документів і не зазирав усередину фури, аби подивитися, що за вантаж везе Бак. На швидкісній трасі, якою ми їхали, курсувало безліч вантажівок, і наш тягач із причепом не викликав жодних підозр.
А нам з хлопцями було цікаво й весело в компанії Зізі та її клоночок. Ми зручно влаштувалися на мішках із собачим кормом і почали розповідати анекдоти. Адже фура так гойдалася, що жоден фокус тут би не вийшов. Як виявилося, синьомордихи мали непогане почуття гумору, тож у нашій фурі час від часу лунали вибухи сміху. Правда, коли Жук зовсім недоречно згадав старий анекдот про жабу, яка виправдовується: «Не дивіться, що я така слизька, бородавчаста й лупата. Це все через хворобу. А взагалі – я біла й пухнаста!» – наші супутниці на хвилину завмерли і втупилися в мого товариша банькатими червоними очиськами. Та за мить Зізі підморгнула Жукові й тихенько захихотіла, до неї приєдналася й решта синьомордиць. Однак я сумнівався, що той сміх був щирим.