Розділ 1. Супергерой чи скромний Літописець ТТБ?
Минув рік відтоді, як разом з кількома десятками довірливих шукачів пригод я потрапив у хитру пастку, в яку мене заманили синьоморди. Ці представники позаземної цивілізації кілька разів висилали бойові десанти на Землю, намагаючись перетворити нашу планету на свою колонію. Той, хто читав мою попередню історію, певно, пам’ятає, як я вклепався в цю халепу, отримавши повідомлення на ФБ від моїх друзів з Таємного Товариства Боягузів – Жука і Зайця.
Хлопці запросили мене в табір «Екстремал», що розташувався на вершечку гори Підстава. Я миттєво зібрався і вирушив у дорогу, сподіваючись на шалені пригоди, без яких уже не уявляв свого життя. Насправді ж мене розвели, як довірливого цуцика. Лист був фальшивий, мої друзі-циркачі Жук і Заєць у цей час подорожували світом з мандрівним цирком-шапіто і не мали жодного уявлення про те, що зі мною відбувається.
Виявилося, що синьоморди перетворили гору Підстава на велетенський інкубатор, де вирощували ікрини, з яких мали вилупитись тисячі синьомордих пуголовків. А всіх нас, «недосконалих людських істот», що опинились у таборі «Екстремал», прибульці збиралися перетворити на слухняних прислужників, позбавлених власної волі. Ми мали доглядати їхнє потомство, аж поки у пуголовків повідпадають хвости і вони стануть дорослими хижаками, здатними захоплювати нові планети та підкоряти їх мешканців.
Якби я випадково не виявив, що начальник табору «Екстремал» на прізвисько Тютя – це замаскований синьоморд, то план космічних хижаків міг би здійснитися. І, звичайно, якби ми не об’єдналися з тими дівчатами і хлопцями, яких Тютя обзивав ботанами й лузерами, і не утворили Таємне Товариство Ботанів. Саме тому нам пощастило знешкодити синьоморда, замаскованого під начальника дитячого літнього табору, а потім проникнути в таємний синьомордівський інкубатор і захопити його.
А знаєте, що моя бабуся Соля, вона ж – геніальна винахідниця і мандрівниця в часі Соломія Джура, вирішила зробити із «закон-сервованими» у спеціальних капсулах синьомордами? Їх прибульці залишили на своїх секретних підземних об’єктах у різних куточках нашої планети. Вона розробила спеціальну операцію з перепрограмування цих хижих істот, наділених могутнім інтелектом, яку так і назвала: «Чи можна перевиховати синьоморда?».
Ми навіть взяли до себе на перевиховання синьоморда Тютю, якому я дав це прізвисько, ще коли він прикидався начальником табору «Екстремал». Відлітаючи на свою планету, синьоморди не схотіли забирати Тютю, вважаючи його винним у своїй поразці. Та й сам синьоморд хотів залишитись на Землі. Тепер він допомагає бабусі Солі по господарству. А щоб не лякати сусідів, щоранку натягає силіконовий камуфляж і стає схожим на качка, що переїв стероїдів. Правда, нещодавно Тютя почав сильно кашляти і бабуся вирішила, що йому може допомогти цілюще гірське повітря й відправила його на нашу секретну базу, розташовану на горі Треп.
Раптом я відчув, як чиясь рука лягла мені на плече, озирнувся і побачив, що бабуся читає на екрані те, що я написав, і усміхається.
– Климе, ти що, остаточно вирішив стати офіційним літописцем нашого Таємного Toвариства? І яку роль відведеш собі – невже головного рятівника людства чи Наполеона, що веде за собою армію непереможних вояків?
Я вже звик до того, що бабуся час від часу трохи дражнить мене – боїться, що я й справді вважатиму себе супергероєм.
У відповідь я грізно насупив брови, заклав праву руку між ґудзиків своєї потертої до білизни джинсової сорочки і процитував слова великого полководця:
– Успіх – ось що створює великих людей!
Бабуся засміялася певно, я дуже кумедно виглядав у ролі грізного імператора – і запитала:
– Тільки як ти тепер називатимеш наше Товариство? Товариством боягузів, брехунів чи ботанів?
Я замислився – і справді, яку назву має носити наше Товариство тепер? Під час першої секретної операції проти синьомордів, коли космічні прибульці хотіли заразити все населення Землі вірусом страху, боягузи, серед яких був і я, Клим Джура, об’єдналися у Таємне Товариство Боягузів. Ми розуміли, що саме від нас залежить доля всього людства, тому подолали свій страх і перемогли хижих прибульців.
Потім ми змушені були обманювати синьомордів та їхніх агентів, рятуючи нашу цивілізацію від загибелі. Тоді ми тимчасово змінили назву на Таємне Товариство Брехунів. Але після перемоги заприсяглися по можливості говорити чистісіньку правду. Особливо, коли справа стосується членів нашого Товариства.
А під час останньої операції мені разом з невеличкою групою хлопців і дівчат, яких усі вважали лузерами й ботанами, довелося знешкоджувати цілий інкубатор з блакитними ікринами синьомордів. Створивши Таємне Товариство Ботанів, ми й насправді поводилися, як супергерої. І перемогли!
Тому я відповів бабусі:
– Знаєш, кожна з цих назв правильна. Для зручності я називатиму нашу команду просто – ТТБ!
Розділ 2. Чи можна перевиховати хижих прибульців?
Бабуся на хвилину замислилась, потім торкнулася пальцями клавіатури і швидко набрала два слова: ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО... Але закінчити вона не встигла – пролунали знайомі звуки пісеньки про байбачка (це означало, що хтось з оперативної групи на горі Треп прислав повідомлення). Вона глянула на екран свого сріблястого айфона Х, швидко прочитала повідомлення, і на її чолі з’явилася глибока зморшка. Потім нахилилася над моїм ноутбуком і, натискаючи на клавіші одним пальцем, повільно дописала: БЛИЗНЮКІВ!
– Що? – вражено вигукнув я. – Яких ще близнюків? Ти жартуєш? – у цей момент я звертався до своєї лагідної бабусі Солі, яка вирощувала у горщиках на підвіконні фіалки, калачики та бегонію, пекла найсмачніші в світі пиріжки з м’ясом і любила співати пісню про сивогривого коника.
Щоправда, час від часу я чув, як вона переходила на пісні з репертуару групи «The Beatles» і з кухні долинали слова: «We all live in a yellow submarine, yellow submarine, yellow submarine...». І тоді згадував, що ця жінка, схожа на звичайну пенсіонерку, насправді – пані Соломія Джура, геніальна винахідниця часольоту і президент розгалуженої по всьому світу таємної організації, яку для зручності я вирішив називати ТТБ.
– На жаль, ситуація змінилася! – ці слова бабуся промовила вже зовсім іншим голосом, і погляд у неї став твердий та рішучий. – Збирайся, я щойно отримала тривожне повідомлення з нашої дослідницької бази в Шотландії. На горі Треп коїться щось незрозуміле.
– Невже синьоморди в морозильних капсулах прокинулися і спробували втекти?
– Ні, щось набагато гірше. На базі почали з’являтися... двійники.
– Двійники заморожених синьомордів? Як же вони могли... подвоїтись, якщо лежали в герметично закритих капсулах? Тим більше, що за ними весь час ведеться спостереження.
– Ти що, нічого не розумієш?! – пані Соломію явно дратувала моя сповільнена реакція. – По базі бігають двійники членів ТТБ! Уявляєш? Серед велетенських кам’яних брил-мегалітів сновигають точні копії наших товаришів. Такі собі близнюки, яких неможливо відрізнити від справжньої людини-прототипу. І ніхто не знає, звідки вони взялися...
– А від кого прийшло повідомлення? – захвилювався я, бо пам’ятав, як торік один із заморожених синьомордів несподівано прокинувся, розгерметизував камеру і накоїв багато шкоди.
– Від Археолога. Ти ж знаєш, твій тато, повідомляючи важливу інформацію, завжди користується псевдонімом. Так само, як і всі члени ТТБ.
– Дивно, вчора ввечері, коли ми розмовляли по скайпу, тато сказав, що на базі все добре. От тільки Тютя, якого ми послали на Треп, щоб він подихав гірським повітрям і нарешті перестав кашляти, кудись зник.
– Чому ж ти мені про це не сказав?! – обурилася бабуся. – Я ж попереджала, щоб з нашого синьоморда, хай його вважають прирученим і майже перевихованим, ока не спускали. У минулому на його сумлінні надто багато серйозних злочинів. До того ж, як ти пам’ятаєш, це не перша моя спроба змінити хижу вдачу жабоподібних прибульців. І щоразу мої експерименти нічого не давали. Трьох перших синьомордів, тих, які взяли мене в заручники, я загіпнотизувала, а потім зменшила до розміру звичайної жаби-ропухи. Але одного дня вони допалися до липучки з мухами, які діють на них як сильний наркотик, обжерлися і зникли у невідомому напрямку. Кажуть, у нашій околиці, на болоті, за якийсь час з’явилася нова порода жаб – блакитно-зеленкуватих. Вони не кумкають, а пронизливо верещать, свистять та скрегочуть, викликаючи жах у випадкових перехожих.
– Пам’ятаю, вони й у нас вдома так голосно репетували, що я зрадів, коли ці бородавчасті потвори втекли.
– Климе, а може, це ти нагодував їх мухами? – підозріливо глянула на мене бабуся.
На щастя, зараз у бабусі не було часу аналізувати деталі зникнення трьох огидних слизьких і галасливих ропух. Мені не хотілося згадувати і про жирного синьоморда, котрий мало не звалився мені на голову одного погожого літнього ранку, коли я відпочивав у гамаку в нашій сільській садибі. Підступна тварюка хотіла уколошкати мене, вистріливши впритул з пінобластера. І я не загинув лише тому, що хижий прибулець, помітивши муху, проковтнув її на льоту і через це схибив. Так що своїм порятунком я завдячую цій скромній комасі.
Приборкавши пузатого мухожера, бабуся Соля довго намагалася прилаштувати його до якоїсь роботи, бо вірила, що це вгамує його хижі інстинкти. Але все було намарно – ненажерливе монстрило втекло, перед цим знищивши весь запас бабусиного полуничного варення. Як виявилося, солодощі синьоморд любив також. Ми так і не дізналися про його подальшу долю. І мушу сказати, це мене зовсім не засмутило.
Розділ 3. Лускокрилі летять по допомогу
Ми швидко зібралися й вийшли на подвір’я. Бабуся щільно причинила вхідні двері й увімкнула сенсорний замок, який реагував лише на відбитки її або моєї правої долоні. Тепер жінка, яка ще півгодини тому годувала мене рум’яними сирниками, политими абрикосовим варенням, була зовсім не схожа на мою бабусю.