ять років.
Петро Іванович, спритно врятувавшись від помиїв, підбіг і сів на конку. Відкритий вагончик містив вісім жовтих садових лавок, з обох боків його були дві довгі дошки, оббиті по краях кованим залізом, по дошці ходив кондуктор і продавав квитки.
Дудкін став на передню площадку. Конковий кучер сидів на велосипедному сідлі, настромленому на залізну палицю, довгий батіг, як лист осоки, виростав із двох залізних кілець, кучер дрімав, адже місця були рівні, пара коней бігла важкою конковою кульгавою ристю, стукаючи підкованими копитами по рейках.
Раптом зі східців на повному ходу зістрибнув студент Лаукс, високий вродливий блондин у сірій сорочці під тужуркою. Йому треба було в шахове кафе. Петро Іванович почав кричати щось про порушення правил, але якраз підходив погонич з парою допоміжних коней, щоб тягнути вагончик на горб до Миколаївського майдану, і Петро Іванович задивився на погонича.
Погоничем був розпатланий, у міру п’яний парубок у чумарці; замість форменого картуза на ньому був чорнозасмальцьований млинець, який ледь прикривав коротку потилицю. У лівій руці він тримав валок від посторонків на пару коней із залізним гаком, що його він на ходу заправив у кільце на передку вагона; у правій у нього був такий самий довгий батіг, як у кучера. Він скочив на східці й одразу почав хльостати батогом, кучер хльостав своїм, обидва кричали, і Дудкін з цікавістю помітив, що погонич бив тільки голобельних коней, а кучер — тільки коней погонича. Батоги цьвохкали, спліталися на кінських спинах, і вагончик млявою ристю вибирався на майдан.
На площі щось обірвалося. Чи то кучер трохи голосніше гукнув на коней, зі скрипом накручуючи залізний ланцюг гальма, який силоміць зупиняв заїжджених, калічних шкап на кожній зупинці, чи то трохи дзвінкіше дзвякнув дзвінок конки, чи рейка дужче заголосила на повороті, але попруга коня, на якому сидів кінний городовий, подалася і луснула якраз у тому місці, де сідляр тиждень тому зашивав її дудкінськими нитками. Попруга луснула, задрімалий городовий, опершись на ліве стремено, плавно перевернувся вниз головою під черево коня. Зляканий такий маневром начальства, розпертий вівсом і люцерною кінь помчав площею. Городовий у чоботях пляшками, в острогах і білих рукавичках лежав на куп’юватій кам’яниці.
Злізши з велосипеда, слюсар Василь Хомич Ізвєков зупинив коня і прив’язав його до ліхтаря. Потім він знову сів на велосипед і поїхав по кам’яниці далі, в напрямку до парку, де мали відбутися велосипедні перегони.
Він їхав не швидко: кам’яниця, ніби спина зогнилого крокодила, сама, без розпоряджень градоначальника, не допускала швидкого руху. Кам’яниця ця нагадувала також обвал у кавказькій річці: круглі камені витикалися з неї, ніби горіхи в шоколаді, гній збирався у виямках її; обіруч спини крокодила лежали два висохлі струмені густої куряви, із якого стирчали щітки й солома, занесені туди післядощовою повінню. Ізвєков їхав так повільно, що Дудкін упізнав його блакитні очі і сині вуса. У передпокої жандармського управління він зустрів помічника поліцмейстера Чвирку.
Помічник поліцмейстера, круглий, безволосий, безбровий, безбородий муж значив у місті незрівнянно більше, ніж сам поліцмейстер. Поліцмейстером нині був Бессонов, завтра Краузе, післязавтра котрийсь із спитих князів Гагаріних, а помічник Чвирка буде завжди і на віки вічні. Дудкін коротко перемовився з ним у приймальній жандармського полковника Вересова і ввійшов до полковника.
Тимчасом Югурта уже надував шини свого велосипеда, коли в сіни випадково вийшла перебільшено чорнокудра Женечка, дебела дружина Дудкіна. У квартирі було порожньо: Жорж пішов у гараж до шофера Леоніда, і Женечка, зупинившись у дверях, почала часто й важко дихати. Раптом вона гнівно помітила, що дихання її збігається з ритмом накачування шини, вона кашлянула, Югурта підвів очі, і очі його вперлися в білий поясок із валансьєнських мережив під повним бюстом Женечки.
Югурта ввічливо покинув шину і випростався. Женечка знову почала важко й часто дихати, на мить Югурті передалися якісь нервові струми її бажань, але він не зрозумів їх і люб’язно пояснив, що їде на велосипедні перегони. Він почав навіть докладно розповідати про змагання, але Женечка раптом зробилася холодною і величною, як виставка мережив у білизняному магазині Альшванга. Югурта замовк, зніяковів і викотився з велосипедом у руках, загуркотівши кермом об дверну ручку.